коли наше життя таке несправедливе: те, що заважає чоловікам гарно танцювати, певним категоріям жінок допомагає у багатьох життєвих ситуаціях. А особливо, коли вони дуже наполегливі.
Розповім вам і читачам одну історію. Може ви передрукуєте її у "Прибузьких новинах"? До речі, передрук з інших видань вам останнім часом дуже вдається. І в цьому не було б чогось непристойного, якби під тими статтями не стояло ваше прізвище. У журналістиці це ганебне явище називають плагіатом. Кажу це тому, що ви людина публічна і теж, як і міський голова, підлягаєте "ретельному громадському контролю".
А історія така. Одного чудового дня заявилося у редакцію однієї районної газети дівча і несміливо попросилося на роботу. Газетярі - люди щирі, тому прийняли вчорашню школярку, обігріли, навчили. Редактор "вибив" у міської ради квартиру. А далі все, як у відомій казці "Про Глиняного Іванушку". Самотні Дід і Баба зліпили його колись, щоб не було сумно, а він виявився таким ненаситним, що проковтнув обох. Наша ж героїня вибрала за жертву редактора. Правда, це був уже не той редактор, що квартиру "вибивав", а інший. Спочатку якимось чудом стала заступником редактора. Це дало їй чудову нагоду щоранку забігати у райдержадміністрацію. Дякуючи їй, там усі знали, що робиться в редакції. Не можу стверджувати, що це її робота, але в РДА стали надходити анонімки про те, що редактор обкрадає редакцію. Анонімки, як правило, після ревізій виявлялися фейковими, бо той редактор був настільки чесним і боязливим, що скоріше віддав би свою зарплату, ніж крав гроші у редакції.
У казок завжди хороший кінець. Як ми пам'ятаємо, мисливці визволили Діда і Бабу. Але то в казці, а в житті все відбувається інакше. Ото ж на межі двох тисячоліть, після чергового відвідування РДА, вбігає в редакцію захекана, виліплена редакцією журналістка. Тоді вона ще не була Заслуженою, але, мабуть, уже на щось заслужила, бо, відхекавшись, скомандувала здивованим колегам: гайда всі в кабінет редактора! Дисциплінований колектив команду виконав. Навіть розгублений, ще діючий на той час редактор, здивовано поглянувши на уже зайняте редакторське крісло, скромно присів на краєчок простенького стільчика.
Фраза, яка прозвучала тоді з уст колишнього дівчатки, викликала німу сцену:
- Віднині я ваш редактор!
Колеги нарешті зрозуміли, але не все. Бо у Статуті редакції, який вони затверджували на Загальних зборах, було записано, що редактор газети обирається трудовим колективом. Однак, як виявилося згодом, цей пункт Статуту зник, а натомість з'явився запис, що редактора призначає районне начальство. Здивувало колектив також те, що ні з РДА, ні з районної ради ніхто не прийшов з новим редактором, щоб урочисто представити його, як це прийнято, колективу. Це зробила вона сама. І позбавила свого старшого колегу, який колись зробив її своїм заступником, можливості допрацювати на посаді редактора до пенсії кілька місяців.
Що зробила редакторша з колишньою районкою, розповідати зайве. Бо читачі теж уміють робити висновки. А от про перевтілення Попелюшки у Заслужену принцесу, очевидно, розповісти треба. Бо це стало великим шоком для широкої громадськості. До цього часу дивно, на якій підставі обласна організація Спілки журналістів України присвоїла їй звання Заслужений журналіст України, якщо не було проведено зборів трудового колективу, ніхто з членів СЖУ з редакції не давав їй рекомендації. А відповідальний секретар первинної журналістської організації узнав про присвоєння аж тоді, коли про це уже знала вся Вінниччина.
Цікаво, а що буде далі? Згідно Закону України про роздержавлення ЗМІ, райдержадміністрація і районна рада з числа співзасновників газети випадають. Її віддають колективу. А це значить, що редактора "згори" не призначатимуть. І не допоможе тут те, що заважає поганим танцюристам. Тут уже, мабуть, потрібні гроші. Тільки завдяки грошам цього разу у редакції може пролунати крик жінки, якій ніщо не заважає танцювати:
- Я ваш редактор!
Колега
Вміють же люди...
ВідповістиВидалити