У чеканні на ювілеї

Портрет Річарда Темпла. 
Робота художника Ж.-Б. Ван Лоо

Ми продовжуємо публікацію матеріалів із книги нашого земляка, краєзнавця-дослідника, письменника Миколи Денисенка «Немирівський парк та палац: переплетіння доль».

   Стоу-парк розвивався протягом трьох століть, тому в нього, мов у дзеркалі, відбилися різні погляди та стилі.

   До XVIII століття тут існував звичайнісінький, однак доволі величезний старовинний вівчарський маєток Стоу, який знаходився на мальовничій місцині, серед безмежного дикого лісу. Належав він родині англійських багатіїв Темплів, котрі стали багатими завдяки відрощуванню шерсті декількох тисяч овець.

   Першим із роду Темплів ще у 1571 році сюди прибув Петер Темпл (Peter Temple) (?-1578), який з метою вирощування овець, орендував ці землі.

Каміння, призначене для будівництва античних споруд у Немирівському парку

Таємничі сходи Немирівського парку

На цьому місці мав бути 

Палладіїв міст

Ніші під барельєфи на

Немирівському палаці

   Син Петера Темпла Джон Темпл (John Temple) (1542-1603) успадковує орендовані землі від свого батька, а згодом, у 1589 році викуплює їх і стає першим законним власником Стоу.

У 1677 році внук Томаса Темпла, третій баронет Стоу – Річард Темпл (Richard Temple) (1634-1697), маючи великі доходи від маєтку, на пагорбку, посеред величезної прямокутної галявини, закладає фундамент майбутнього палацу, фасади якого мають простягтися аж на 140 метрів (Немирівський же палац, нагадаю, має довжину лише 98 метрів). Палац у чотири поверхи, включаючи підвал і горище, має містити аж чотириста кімнат. Для будівництва небаченого за величиною у цих краях палацу Річард Темпл наймає шотландського архітектора Вільяма Клера (William Cleare) (1614-27.03. 1692).

   Довгих п’ять років тривало спорудження палацу та формування навколо нього парку. І лише смерть будівничого Вільяма Клера 23 березня 1692 року змусили призупинити це грандіозне будівництво.

   Коли Стоу у 1697 році по спадковості набув нового власника, четвертого баронета Стоу Річарда Темпла, правнука Томаса Темпла, сина Річарда Темпла, засновника палацу і парку у Стоу, той, продовжує подальше будівництво парку і палацу в Стоу і протягом довгих років створює тут найкрасивіший та найпривабливіший палацо-садовий комплекс у світі. Йому ж це все дозволили зробити не тільки одні можливості – лорд Річард Темпл знав толк усьому цьому і любив це.

   На відміну від Стоу-палацу у парадному фасаді палацу Щербатової немає лише що трикутного портика, він замінений парапетною балюстрадою, яка є непреривною по всьому фасаді і водночас приховує дах палацу та центральна колонада менша на дві колони. Це все було зроблено за велінням княгині.

   Той же трикутний портик із шістьма колонами княгиня звелить побудувати на північному фасаді. Саме він надалі буде слугувати місцем під’їзду карет до будівлі. Тут же, в обидва боки від портика, Щербатова планує побудувати вигнуті іонні колонади навколо літньої альтанки, такі ж, як у Стоу-палаці. Однак, не знати з яких причин тих колонад так і не побудують.

Разом з тим княгиня Щербатова мріяла побудувати у своєму парку і восьмигранне озеро (на одному із паркових ставків) і Палладієвий міст, який мав бути збудованим на річці Мирці на шляху до восьмигранного озера.

   Від восьмигранного озера і Палладієвого мосту у неї мав бути головний вхід до парку і палацу. До того ж, до палацу з цього місця можна було добратися двома шляхами – нижньою і верхньою алеями.

   Нижня алея, доволі проста, пряма, без жодних звивин та лабіринтів, лише дещо крок за кроком повільно піднімалася все вище і вище, аж до самого палацу. По ній можна було як іти пішки, так і їхати.

   На противагу нижній алеї, верхня алея була більш складнішою, крутішою, із безліччю зигзагів, і була вона лише пішою і перш за все, щоб потрапити на неї, треба було зійти східцями в кількості 48 сходинок.

   Доволі петляючи по парку, верхня алея мала виходити на Алею Любові, саме в тому місці, де мав бути Храм Життя чи Пір Року (достеменно з назвою княгиня ще не визначилася) – видозмінений прообраз стоунського Храму Венери. Залишилося лише було побудувати Храм, алегоричні скульптури чотирьох пір року уже були. Храм мав бути на тім місці, де згодом був побудований авангардівський будинок культури.

   Скульптури пір року, як і багато чого із Немирівського парку і палацу, мають непросту історію. Виготовлені вони із того ж таки каррарського мармуру, що і леви, і певно тим же Вінченцо Бонанні, який, до речі, виготовив левів. Через те, що не була побудована будівля Храму, скульптури знаходилися у парку. Простояли вони там революційні та воєнні лихоліття аж до визволення Немирова у 1944 році. А вже після війни, на тім місці, де знаходилися скульптури, валялася понівечена постать «Весни», інших скульптур не було…

   Варто відмітити і той факт, що згідно задумів княгині, то і нижня алея також мала вихід до Храму Життя (Пір Року). Однак, правда, треба було знати, де саме повернути…

   Такі ж павільйони в античному стилі, як і в Стоу-парку, збиралася побудувати княгиня Щербатова і в своєму парку, для цього навіть було вивезене каміння.

   Щось на зразок Храму англійських знаменитостей Стоу-парку хотіла побудувати й княгиня Щербатова. Однак, замість будівництва храму вона обмежилася круглими нішами з підставками під барильєфи на північному фасаді палацу. Своїх знаменитостей вона також, як і в Стоу, мала виготовити із мармуру. Правда, на відміну від Храму у Стоу (а там, нагадаю, барильєфів 14), княгиня Щербатова мала увіковічнити лише дев’ятьох (п’ятьох – на лівому боці фасаду та чотирьох – на правому) людей, яких вона вважала доброчинними та знаменитими. Однак жоден із барильєфів не був виготовлений і ніші так і залишилися порожніми.

   До того ж підставки біля ніш, що з лівого боку фасаду, під час ремонту палацу у 1956 році були знесені і залишилися лише сферичні ніші. Це призвело до того, що тепер ніхто навіть і не знає істинного придназначення тих ніш.

   Ось таким чином звичайнісіньке англійське сільське поселення Стоу – старовинний вівчарський маєток, «прикрашена ферма», як називали його спочатку самі скептики, прославилося на весь світ своїм унікальним садово-палацовим ансамблем, відголосок, ба, правдивіше, часточка якого є і в нашім Немирові (Amherst Alicia. A History of Gardening in England. London: Bernard Quaritch. 1896; Batey Mavis, David Lambert. The English Garden Tour. London: John Murray Ltd. 1990; Готхайн І. Походження ландшафтного саду. – В книзі: Історія архітектури в обраних уривках. М., 1939; Томас Вейтлі. Зауваження про сучасне садівництво, ілюстровані описами (1770). Переклад Б. Соколова; Бентон Сілі. Опис садів віконта Кобема в Стоу (1744) Переклад Б.Соколова; Словник образотворчого мистецтва «Пейзажний стиль».Т.8).