Люди навчилися висловлювати свої почуття оплесками і вставанням. «Встати! Суд іде» - чуємо ми у пристановищі Феміди. Це богиня правосуддя вимагає до себе поваги і шани. І ми встаємо, хоч та Феміда часто буває дуже продажною, замовною та купле- ною і на повагу «не тягне». А тут повний-повнісінький зал людей, настільки повний, що люди стають на проходах і навіть забралися за лаштунки сцени. А ще тиснуться у фойє, позбавлені можливості щось бачити. Для них головне – почути.
Чи думав Віктор Качур, безпідставно звинувачений немирівський мер, стомлений нескінченними допитами, залякуваннями і прагненнями слідчого заплутати та вибити потрібні йому показання, що ось так зустрінуть його земляки, колишні виборці, після більш як річного перебування за гратами у Вінницькому СІЗО? Може, думав, але навряд чи вірив, що це стане реальністю, бо надто вже безжальною була машина, під колеса якої потрапив опальний мер. Механізми цієї машини до найменших гвинтиків працювали на знищення, бо міський голова став на дорозі і не хотів зійти. Та ще й звинувачував – відверто, безкомпромісно, без огляду на посади. То ж машина отримала установку: знищити! І робила це із знанням справи, холоднокровно і методично. Але, на превеликий жаль декого, без бажаного для них результату: сенсаційна видумка про «хабар року», точного розміру якого не знав ніхто, але цією видумкою, як прапором, довго розмахували недруги та замовники Віктора Качура, лопнула, як мильна булька. І 30 червня він вийшов на волю прямо із залу Вінницького апеляційного суду. І вже на третій день перебування удома, ще не відпочивши як слід, вирішив зустрітися з громадою Немирова, якій вірно служив протягом усіх чотирьох років перебування на посаді міського голови.
Це було справжнє свято, незаангажоване ніяким строгим сценарієм та чиновницькими настановами. Стихійне свято громади, яка нарешті зустріла того, за кого переживала, про кого думала, заради кого у червні минулого року виходила на мітинг, щоб висловити протест правовому свавіллю. Тривалі оплески перейшли в овацію, у скандування вітальних вигуків. Традиційним для України хлібом на вишитому рушникові, яким зустрічають лише дорогих гостей, вшанували Віктора Качура, коли він вийшов на сцену районного будинку культури, довірена особа його сина на виборах, а нині – мера Олександра Качура, вчителька Немирівського НВК №2 Світлана Бережок та викладач Немирівського коледжу будівництва і архітектури Галина Очкань, яка колись вчила Віктора Качура у технікумі, а будучи членом виконкому міськради, чотири роки співпрацювала з Віктором Миколайовичем на благо міста.
- Я пам’ятаю, - сказала Світлана Валеріївна, - як перед виборами на кожній зустрічі з виборцями люди запитували про Віктора Миколайовича: як його здоров’я, коли він повернеться? На це кандидат на посаду міського голови О.В. Качур, син Віктора Миколайовича, відповідав, що батько, коли повернеться, обов’язково зустрінеться з громадою. І ось він тут, на цій сцені, прийшов, щоб зустрітися з вами.
Виступ С.В. Бережок зал перервав бурхливими оплесками.
- Ми довго чекали цієї миті, - говорила Г.О. Очкань. - Чекали не тиждень, не місяць, а рік – і нарешті діждалися: правда восторжествувала! Дорогий Вікторе Миколайовичу, ласкаво просимо вас додому, у ваше рідне місто Немирів!
- Не було ні хвилини, щоб я не уявляв сьогоднішню зустріч з вами, - прийнявши хліб, з хвилюванням у голосі, зі слізьми на очах говорив В.М. Качур. – Мав би багато розповісти вам, але не вистачає слів. У першу чергу хочу подякувати усім, хто прийшов. Щиро дякую тим, хто вірив у мене, чекав мене. Багатьох з вас сьогодні, звичайно, цікавить два питання: чому і хто? Найперше – чому? Не всім був потрібний мер, який відстоював інтереси громадян міста і мав власну програму його розбудови. Так, чесним людям такий міський голова потрібен. Але були такі, хто хотів кишенькового мера, щоб ним управляти, та їм не вдалося поставити усе з ніг на голову. Дві доби я вже на волі і за цей час багато дізнався, навіть такого, чого й не очікував.
Віктор Качур назвав сьогоднішнє прихильне ставлення до нього людей, які прийшли на зустріч і аплодували йому стоячи, кредитом довір’я.
- Можливо, я не заслуговую на таку шану, яку відчуваю сьогодні, але я буду намагатися її оправдати, - сказав він. І дякував немирівчанам за те, що в червні 2010 року вони не побоялися вийти на мітинг на його підтримку, і сказав, що він гордий за жителів міста.- А чи потрібно давати відповідь на питання: хто?
На це із залу почулися вигуки:
- Не треба! Всі ми знаємо їх…
- Але я все-таки скажу, - відповів Віктор Качур. – Ці люди доклали багато зусиль, щоб не допустити мене до виборів. І він знову дякував усім, хто проголосував у жовтні 2010 року за його сина, і висловив упевненість, що син виправдає усі сподівання виборців. А він допомагатиме синові – міському голові в усьому, якщо в цьому буде потреба, бо вже на волі (на це присутні знову довго і тепло аплодували В.М. Качуру).
“Ті, хто задумав провокацію і здійсняв її, - говорив В.М. Качур, - продовжують робити їх і надалі, паплюжать місто і його людей. Але настане час, коли провокації скінчаться, бо вони не можуть тривати без кінця”. І Віктор Миколайович упевнений, що місто чекає хороше майбутнє: у всіх буде робота, усі отримуватимуть зарплату. Був такий момент, коли він хотів розповісти усе. Як готували операцію, щоб усунути міського голову, чий рейтинг, як показували соціологічні дослідження, на той час становив 64%. Прогноз був для них невтішний, тому було вирішено позбутися мера. Це дуже непросто усвідомити, що тебе хочуть знищити фізично. Зробити це не вдалося, тоді пішли іншим шляхом: до провокації було залучено правоохоронців, тому він сьогодні не вірить у правосуддя, не вірить правоохоронним органам, прокуратурі, які можуть на замовлення сфабрикувати що завгодно. І він дуже вдячний усім, хто не повірив у брехливі заяви та вигадки провокаторів.
Відтак настав час питань і відповідей. Першим питанням було:
- Чи це правда, що вас позбавили права займати керівні посади? Якщо правда, то це дуже погано, бо такого мера, як ви, у місті ще не було.
- Закон є і його треба дотримуватися, - відповів В.М. Качур. – Ще недавно мене звинувачували в усіх гріхах. Але за відсутністю складу злочину справу про хабар та інші кримінальні справи проти мене закрили, бо з перших же днів було зрозуміло, що все сфабриковано. І замовники, і виконавці теж це розуміли, тому на Немирів нагрянули різні перевірки: шукали порушення. Скільки одних вибоїн надовбали, якої тільки шкоди завдали новозбудованим дорогам! Перевіряли дитячі садочки, будинок дитячої та юнацької творчості. Зупинилися на ремонтах, де виконавець робіт несумлінно обчислив їх об’єм і ще до кінця не виконав роботу. Для того, щоб знайти порушення, викликали КРУ з Вінниці та Кіровограду. Саме в Кіровограді працював колишній прокурор Вінницької області О.С. Шморгун І за службову недбалість міському голові, який покладався на совість виконавця робіт, «дали» два роки умовно, і дійсно - суд заборонив займати керівні посади, які пов’язані з державною службою, протягом 2-х років.
- Вікторе Миколайовичу, як ви оцінюєте публікації у пресі про те, що з вами сталося. Скажімо, газета «33-й канал», розповідаючи про мітинг на ваш захист, проведений 28 червня, писала, що зібралося лише 250 чоловік, тоді як насправді було більш як 2000?..
- Ви пам’ятаєте, як деякі засоби масової інформації смакували те, що зі мною сталося, - з гіркотою у голосі згадував В.М. Качур. – Не хочу їх називати. Що я можу сказати? Незалежних газет немає, всі вони від когось залежать. Журналісти часто виконують теж чиїсь замовлення, буває, бояться, щоб їх не звільнили, позбавили премій, тому й пишуть те, що їм кажуть. Я їх не засуджую, але виникає питання: куди ділася їхня совість? Звичайно, неприємно, що ті, від кого чекають правди, об’єктивного висвітлення інформації, «годують» читача брехнею. Таких журналістів як у Вінниці, так і в Немирові ви знаєте.
Після цього В.М. Качур зробив невелику перерву у своєму виступі і надав слово одному з акціонерів компанії Я.С. Грібову, який сидів у залі на першому ряду з своїми партнерами Віктором та Анатолієм Кіпішами. Яків Семенович почав зі слів: «Є в житті людей чорні і білі смуги. Сьогодні у вас, немирівчан, біла смуга: мер повернувся!».
- І слава Богу! – вигукнули немирівчани, і знову залунали бурхливі оплески. А Яків Семенович розповів учасником зустрічі про ситуацію, яка склалася сьогодні навколо Немирівського лікеро-горілчаного заводу. За його словами, протистояння почалося, коли у січні цього року акціонери компанії вирішили поміняти генерального директора заводу. Одразу ж і він, і Анатолій Кіпіш, і новопризначений гендиректор Юрій Сорочинський зазнали переслідувань. І у них доходило до арештів. Ніколи не потрібно боятися і не миритися з брехнею та зрадництвом, - говорив Я.С. Грібов. – Як багато з чим іншим не можна миритися. Ми ніколи не думали, що завод зупиниться, але це сталося не з нашої вини», Я.С. Грібов розповів: у ДП «Укрспирт» є лист, підписаний А.С. Глусь, у якому йдеться, що спирту заводу не треба. Тому завод стоїть. Його планували запустити через кілька днів, але 1 липня спецпідрозділи «Беркут» і «Грифон» у супроводі судових виконавців взяли завод штурмом і гендиректором там знову А.С. Глусь. Але то нічого, скоро все стане на свої місця. Адже у заводу є свій законний власник, а підприємство – приватна власність. Я.С. Грібов на закінчення виступу висловив надію на тісну співпрацю з немирівчанами. «Люди у місті хороші, - сказав він. – Скоро вони матимуть роботу і гарну зарплату». Присутні в залі відповіли йому оплесками.
І знову питання до В.М. Качура:
- Як ви, як екс-мер Немирова, оцінюєте перші кроки сина на посаді міського голови?
- Я сьогодні гордий за свого сина, тому, що вже бачу результати його роботи. Після звільнення із СІЗО я поїхав одразу до своїх батьків в Оратівський район. Вони уже старенькі, хворіють, те, що зі мною відбувалося, дуже позначилося на їх здоров’ї. Відразу, як повернувся від батьків, син показував, що зроблено в Немирові за моєї відсутності. Це заасфальтовану половину вулиці Євдокименка, провулок Пролетарський, прокладений тротуар по вул. Леонтовича, освітлення, яке ведеться по вулицях, водогони і т.д. Та ще й розповів про перспективу, що буде зроблено до кінця року. На жаль, дехто сьогодні намагається в районній газеті приписати результати роботи міської ради собі. Коли взнаю, що з міського бюджету у районний вилучили 4 млн. 200 тис. грн., а це 55% щоденних надходжень, мені стає моторошно і я починаю розумію, що робиться все, і штучно створюються умови, щоб працювати було неможливо. Але я вірю, що мій син справиться і вас не підведе.
- Які у вас плани на майбутнє?
- Я завжди буду з вами і працюватиму на місто. Важко сказати, що буде завтра. Але я хочу, щоб місто стало красивим, а в ньому запрацював нарешті завод компанії «Nemiroff», щоб і там восторжествувала справедливість для тих, хто є справжнім власником і володіє більшістю акцій. І запевняю усіх, що не стоятиму осторонь проблем нашого міста.
- Як ви сприйняли звістку про звільнення?
- З радістю і сумом одночасно. З радістю, що я уже із сім’єю та з вами, а з сумом, що таке може бути у нашій державі.
- Кажуть, що коли у вересні минулого року вас звільнили на підписку про не виїзд, вам пропонували втекти за кордон…
- Ніхто не пропонував і я ніколи не тікав і не збираюся тікати з Немирова, у якому я живу більше 30 років. Це моє рідне місто, яке я дуже люблю і хочу працювати на його благо.
Багато цікавих епізодів було того вечора на зустрічі. Люди по-різному проявляли свою прихильність до народного мера, як назвали у свій час Віктора Миколайовича. Одні ще до цього, у день звільнення, чекали В.М. Качура з квітами і подарунками біля воріт його будинку. А на зустрічі кожен старався наблизитися до екс-мера, потиснути йому руку. Голова районної спілки творчих ініціатив І.Б. Кононова запропонувала В.М. Качуру створити і очолити громадську організацію, а В.В. Мороз, - що для конструктивної співпраці потрібно залучати громадські організації і з інших міст.
Жителька міста Олена Литвин прочитала Віктору Миколайовичу вірш, який сама написала, під символічною назвою «Люди і змії» і всі зрозуміли, кого вона мала на увазі, говорячи про зміїв. А маленька дівчинка, віком близько двох років, несміливо вибралася на сцену і піднесла колишньому меру червону троянду, і оплесків їй було не менше, як Віктору Миколайовичу.
Того вечора дуже часто звучали слова: справедливість восторжествувала. Хороші слова. Правильні. Але скільки мук потрібно було перетерпіти, скільки здоров’я втратити, скільки сліз пролити рідним, близьким, жителям міста, скільки молитов прочитати, щоб дочекатися цього дня. Де ж вона була, та справедливість, раніше, і чому вона так довго і несміливо збиралася торжествувати?!
Іван Демедюк
Немає коментарів:
Дописати коментар