Коли з чотирьох затриманих у кабінеті нотаріуса людей трьох відпустили, а його зачинили у камері вінницького СІЗО, стало зрозумілим, що у когось з ним особливі рахунки. Його всіляко оббріхували. Нікого не цікавили суттєві неточності у цифрах і фактах, головним було - створити ефект, зіграти «на публіку» і будь-що запроторити неугодного певному колу людей міського голову за грати на максимально можливий строк. У Немирові «агенти впливу» уже називали в підворіттях навіть строки, на які, нібито, вже посадили Віктора Качура і які коливалися від 8 до 15 років.
Усе, що діялося навколо опального мера, вказувало на те, що ним «опікувалися» сильні світу цього, принаймні, в масштабах Немирівщини та області. На запитання, хто за цим усім стоїть, дехто, боячись, що його підслуховують, мовчки, але красномовно показував пальцем у небо. Звичайно, він мав на увазі не Бога, хоча, справді, той, хто організував цю класичну підставу з «хабаром», на той час почував себе на Вінниччині царем і богом в одній особі.
Його волочили по казенних коридорах закутого по руках і ногах на судові засідання, де запопадлива Феміда в особі конкретної судді з усіх сил старалася довести вину невинного. Там доводи адвокатів щодо невинності їх підзахисного звучали, як голос волаючого у пустелі, наштовхуючись на глуху стіну правового свавілля і байдужості.
У пошуках компромату на Віктора Качура правозахисна система творила справжні чудеса, не помічаючи, якою часом аж смішною і водночас безсилою вона виглядить у своїх потугах. Якби з таким ентузіазмом у нашій державі боролися зі справжньою корупцією і організованою злочинністю, то ми давно уже забули б, що це таке.
Що й казати, повернення Віктора Качура у Немирів з-за грат стало справжнім ляпасом для тих, хто бажав йому зла. Другим за рахунком ляпасом після того, якого вони отримали на виборах міського голови у жовтні 2010 року, коли цю посаду, проявивши дивовижне почуття справедливості, немирівська громада переконливо довірила синові Віктора Качура Олександру. А третім ляпасом було те, що колишнього мера після ув’язнення шанобливо зустрів увесь Немирів. Але, схоже, від цих трьох ляпасів дехто не відчув навіть звичайного сорому.
У нашому інтерв’ю ми вирішили хоча б частково відтворити все те, що сталося у червні 2010 року і тривало більш, як рік. Отже, запитання перше:
- Вікторе Миколайовичу, кажуть, провокація для вас готувалася щонайменше півроку. Що за вами стежили і чекали слушної миті. Чи знали ви про це, а якщо знали, то чому не вжили застережних заходів?
- Провокації готувалися не за півроку, а ще з того часу, як я став міським головою. Напевно, кожен голова, коли приступає до виконання своїх службових обов’язків, наживає певну кількість ворогів. Коли ідеш на вибори і перемагаєш, то частина опонентів одразу ж налаштовується на протистояння, намагається довести, що обрали «не того». Або стають «друзями», щоб потім підставити. Ні одних, ні других не зупиняє навіть те, що майже вся досить напружена передвиборна програма виконана. І якби в моєму випадку дали допрацювати до виборів, слово «майже» можна було б сміливо викреслювати…
Так, я знав, що готується провокація. І не тільки я, а й багато працівників міської ради. Нас повідомляли про зустрічі ініціаторів і провокаторів. Наприклад, на одній зустрічі відомий народний депутат зустрівся з прокурором і каже, що міський голова Немирова Качур настільки «некерований», що його потрібно «поставити на місце». Це мені стало відомо за декілька місяців перед Новим 2010 роком. Але я не придавав тому великої уваги, бо старався працювати в правовому полі і не боявся, що хтось може мене ні за що засадити за грати. Такої цинічної провокації, яка відбулася, я навіть у страшному сні не міг уявити.
- Звичайно, кожен міський голова наживає собі ворогів. Та ви чомусь нажили їх швидко і багато.
- Давайте розкладемо все по полицях. Я не заперечую, що за період своєї каденції нажив собі багато ворогів, але скажіть: чи може міський голова не нажити собі ворогів, якщо, наприклад, він викорінює торгівлю наркотиками?
- Можна з цього місця детальніше?
- На сесії міської ради один з депутатів минулого скликання порушив питання про те, що по вулиці Горького, в магазині, де були товари з Румунії, вільно продають наркотики, а депутати про це мовчать. Ми поставили питання по-іншому, не про торгівлю наркотиками, а вирішили перевірити наявність документів, чи всі вони в порядку. Виявилося: п’ять років тут незаконно працював бар. Не було договору оренди землі, договору на відкриття об’єкту торгівлі та інших документів. І на це закривали очі всі служби та органи влади. Жодної копійки не платилося податку за оренду землі. На сесію міської ради було винесено питання про припинення діяльності даного закладу. За те потім у засобах масової інформації мене звинувачували, що нібито «пресую» національні меншини. Але ніякої упередженості до тих меншин не було, стояло лише питання законності даного об’єкту. Потім ми зверталися у правоохоронні органи, але реакції – ніякої, бо цей об’єкт оберігали впливові люди, скрізь, куди ми зверталися, на нього накладали табу.
Інший випадок. Кожен міський голова зацікавлений, щоб до бюджету міста надходило якомога більше коштів, тим більше, коли в місті існують потужні підприємства. Дохід бюджету в основному складається з таких джерел, як прибутковий податок з фізичних осіб та оренда землі. Один з колишніх керівників району, маючи мережі магазинів і фірм, зовсім відмовлявся платити за оренду. Він навіть не укладав договори. З цими проблемами я звертався до прокуратури, але віз і нині там.
Під час звіту перед громадою міста, мені задали питання: «Кому належать сьогодні монастир, церква міста?». Я відверто сказав ту правду, яка мені відома: церква, що в центрі, виявляється, приватна (і це привселюдно підтвердила ігуменя Херувима), а монастир належать ігумені Херувимі, її племіннику і ще одній людині як фізичним особам. Вони показували договір дарування, в якому йдеться про те, що ігуменя Херувима дарує Галині Грицишеній, тобто сама собі, монастир, де з одного боку, вона як настоятелька монастиря ігуменя Херувима, а з іншого, як фізична особа Г.Д. Грицишена. Задумаймось: чи може монастир, який майже тисячоліття належав православній громаді, належати кільком фізичним особам, у тому числі і неповнолітньому тоді Гур’янову? Мені, як православному, хочеться ходити в церкву, яка належить релігійній громаді, а не в гості до Галини Дмитрівни та її племінника… Абсурд! Тому через це конфліктне питання я теж нажив ворогів, бо і тут, виявляється, є впливові покровителі.
Є ще одна, дуже болюча для мене тема. Тема народного депутата України Степана Глуся. Чому він став моїм ворогом і вся його сім’я ополчилася проти мене? Про це можна говорити місяцями.
- Це правда, що вас колись викликала, а не запрошувала до себе в кабінет, дружина народного депутата - гендиректор ДП УГК «Nemiroff» Алла Сигізмундівна?
- Правда. Якось у міську раду телефонує секретар Алли Глусь і каже: «Алла Сигізмундівна викликає вас на 11 годину». Кажу, що тут щось не так, потрібно поговорити з нею, бо я не «призаводський» чиновник. Набрав її на мобільний, запитую щодо виклику. «Так, чому це ви на виконкомі підняли питання проїзду нашого транспорту через центр міста? - запитала вона. - Я, як посадова особа….». З повагою ставлюся до жінок, близько половини керівних посад у нашому місті вони обіймають, але змушений був розповісти співбесідниці, як мали б вибудовуватися наші стосунки згідно чинного законодавства, а вона й слухати не хоче, вважаючи за нормальне - викликати до свого кабінету міського голову, голів райдержадміністрації та райради.
Ще один момент, коли пересвідчився у їх неповазі до міської ради і до мене. Це коли на День міста у 2008 році ми, за їх поданням, нагородили дипломом «Людина року» начальника виробництва ДП УГК «Nemiroff». Пізніше мені принесли Диплом зі смітника…
- Чи справді ви піднімали на виконкомі питання проїзду транспорту ДП УГК «Nemiroff» центром міста?
- Так. Бо немирівським дорогам дістається чи не найбільше від вантажівок всесвітньо відомого заводу. Хоч проїзд вантажного транспорту через центр міста заборонений.
- Якщо ми заговорили про компанію «Nemiroff», то розкажіть, чи були з боку керівництва заводу пропозиції щодо несплати податків?
- Мені таких пропозицій не надходило. Але усі пам’ятають, як міська рада судилася з ДП УГК «Nemiroff» за орендну плату. Народний депутат Степан Глусь вирішив чомусь, що завод має платити податку не скільки належить за законом, а у десяток разів менше. Він говорив: «Я скажу «своїм» депутатам від БЮТу, бо їх більшість, щоб вони проголосували на сесії міської ради не за 130 тис. грн. в рік орендної плати, а за 13 тис.» (раніше він був у БЮТі, а тепер перейшов до фракції Партії регіонів). Але жоден з депутатів міської ради 5 скликання не проголосував за зменшення ставки податку. Тоді ЛГЗ подає в суд на міську раду, щоб платити так, як хочуть вони. Півроку ми судилися з компанією, але все-таки суд виграли. Знаєте, що означає людям з такими амбіціями програти суд? А одного разу мене запрошує нардеп і каже, щоб виконком міської ради дав дозвіл обгородити ставок, який знаходиться у нього в оренді біля його будинку, і щоб ніхто там не ходив з вудками. Мало того, він заявив, що почистить цей же ставок, а затрачені кошти ми повинні включити в рахунок оренди на 25 років. Я сказав, що не маю морального права виносити ці питання на розгляд виконкому. І додав: нещодавно читав у популярній обласній газеті, що Степан Карлович входить у п’ятірку найбагатших людей Вінниччини, то смішно буде виглядати ця заява. Ви ж платите лише 680 грн. оренди в рік!
Чистили орендований ставок Глусі довго і ретельно. Спочатку спустили воду, потім забрали з дна ставка уламки дерев та інший непотріб, завезли туди величезні камені-валуни, облаштували набережні. Словом, зробили усе в кращих європейських традиціях і, безперечно, вклали туди стільки грошей, що якби міській раді довелося зарахувати Глусям ту суму в орендну плату за ставок, то, враховуючи, що вона становить 680 грн. в рік, оренда ставка тривала б століттями. Але гроші, затрачені на облаштування ставка, було частково компенсовано продажем населенню землі, добутої з дна. Продавали ту землю по 600-700 грн. за вантажну автомашину. Недарма кажуть, що підприємливі люди з усього зроблять собі вигоду.
- Чи правда, що керівництво заводу відмовлялося визнавати: назва «Nemiroff» взята з назви міста?
- Сьогодні не ставлю це питання, як головне, але скажу, що за використання символіки, назви міста користувач повинен сплачуватися податок. Вони стверджують, що ця назва до міста не має ніякого відношення, бо в кінці дві букви «ff». Ми надіялися, що вони, як жителі міста, підуть на такий крок добровільної допомоги і за використання назви будуть платити. Але надії виявилися марними.
- Кажуть, що підприємці, які торгують на так званому малому ринку, коли руба постало питання його перенесення, збирали кошти на кілера для вас?
- Знаю, що неодноразово деякі підприємці збирали по 150-200 грн. з контейнера, а їх там близько двохсот, на адвоката, який би захищав ринок від переселення. Але куди пішли кілька сот тисяч гривень, чи на кілера, чи адвоката - мені не відомо. А щодо кілера, якого замовили у Красноперекопську, то мене попередили працівники УБОЗу, але, як повідомили правоохоронці, підозрілі у замовленні не зізналися. Відносно ринку є численні приписи про заборону торгівлі службами МНС, санстанції, РЕМу, ДАІ та земельної інспекції. До цих пір у виконавчій службі «зависло» рішення районного суду про перенесення стихійної торгівлі, яку називають малим ринком.
- У квітні 2010 року відбувся звіт міського голови перед громадою, а через два місяці вас взяли під варту. Чи є тут якийсь зв'язок?
- Коли я черговий раз звітував перед громадою, мені задавали різноманітні питання. У своїх відповідях я не обминав гострих моментів і конкретних людей. Якщо вони раніше діяли проти мене поодинці, то після звіту, я так думаю, об’єдналися і почали ламали голови, як мені помститися. Спрацював провокаторський план з Аверчуком, але я знаю, що було розроблено кілька напрямків провокацій.
- Які це були напрямки?
- Ще два такі, як з Аверчуком.
- Як доля вас звела з ним? Як ви, досвідчений керівник і розумна людина, могли повірити такому пройдисвіту?
- Один мій знайомий сказав, що у нього є товариш, який хоче залучити шалені інвестиції на розвиток нашого міста і шукає площі під виробництво. Кожен міський голова йде назустріч інвесторам, бо це потрібно для економічного розвитку міста. Тим паче, що у нас дуже багато «лежачих» підприємств. Аверчук розповідав мені, що хоче блага для Немирова, хоче, щоб саме сюди прийшли ті шалені інвестиції, бо він сам родом з району, а точніше - з Муховець. Я познайомив Аверчука з Хаджиновим, головою спостережної ради «Агромашу». І вони домовились про продаж одного з цехів з двоповерховим побутовим корпусом, площею 1500 м2, за 2 млн. 50 тис. грн. Нотаріальне оформлення договору та розрахунок Аверчук зривав чотири рази. Він назначає зустріч, приїздить Хаджинов, голова спостережної ради «Агромашу», Гнасько, директор «Агромашу», а Аверчук телефонує, що в нього не виходить приїхати.
- В одному інтерв’ю, опублікованому в пресі, ви говорили, що в провокації брали участь і люди з вашого близького оточення?
- Скажу так, що без найближчого оточення така провокація не здійснилася б. Але хай поки що дехто губиться в здогадах: що мені вже відомо, а чого – ще ні. Всьому свій час. До того ж на суді були використані записи аудіо- і відеозйомки, які підтвердили, що я жодного відношення до аверчукових грошей не мав. Виходить, встановлювачам «жучків» маю тільки дякувати.
- Ви можете розповісти конкретно, як і де усе це відбувалося в той день?
- По цій провокації, яку здійснили зі мною, можна судити про ті, що здійснюють по всій Україні, і як відбувається боротьба з корупцією. Почну з того, що цей чорний задум готувався самими ж правоохоронними органами. Він ґрунтувався на суцільній брехні. Ще не розібралися, був хабар чи ні, а по всіх засобах масової інформації уже розтрубили, що затримали міського голову Немирова з найбільшим хабарем в Україні. Правоохоронці свідомо почали фальшувати інформацію в засобах масової інформації. Наприклад, заступник начальника ГУ МВС у Вінницькій області Сергій Григорчук по телебаченню каже, що міського голову Немирова спіймали в його кабінеті при дачі хабара. То як ви думаєте, він володіє інформацією? Якщо володіє, то свідомо збрехав, якщо ні, то така людина не на своєму місті, бо йому підлеглі надають неправдиву інформацію. Друге. Ця людина заявляє, що хабар був за оренду 1,5 га землі. Але на досудовому слідстві і в суді взагалі не фігурувала така цифра. А сам Аверчук на суді говорив уже за 0,5 га землі. Це при тому, що земля належить «Агромашу», у них є Акт на постійне користування! Виходить ще гектар правоохоронці додали, щоб воно виглядало правдоподібніше. Та навіть щоб 1,5 га землі взяти в оренду і давати за це майже 2 млн. грн. хабара, занадто, якщо експертна оцінка цієї землі від 120-160 тис. грн.!!! Хаджинов з Аверчуком домовилися про ціну, яку потім озвучували на суді. У Хаджинова було підтвердження - це засідання наглядової ради, яке відбулося у Вінниці, де в протоколах та журналах реєстрації була зафіксована ціна понад 2 млн., а не 250 тис. грн., як казав Аверчук. В протоколах було зафіксовані виступи членів наглядової ради, де було написано, що ця будівля двоповерхова, площа 1,5 тис. м2, із залізничним під’їздом, одна із найкращих. І, щоб зараз її побудувати, потрібно 6-8 млн. грн., але врахували амортизацію і вирішили цю будівлю продати від 2-2,5 млн. грн.
Міліція володіла усіма доказами моєї невинуватості, але Акти та протоколи наглядової ради, які, до речі, вони вилучили на наступний день, до суду дійшли тільки через 10 місяців на клопотання адвоката Н. Костик.
У перший же день опитали свідків, але їх свідчення не влаштовували замовників. Слідчі БЕЗу починають пресувати всіх, щоб вони змінили покази. Це може підтвердити і Геннадій Хаджинов, який відкрито це говорив на суді. Йому заступник голови Вінницького БЕЗу Злагода погрожував, що якщо він не змінить показання, то він в Немирові знайде двох людей, які скажуть, що Хаджинов бив їх і вимагав кошти. «Тобі пришиють вимагання і будеш сидіти разом з Качуром!», - кричав Злагода. Про знущання цього правоохоронця над працівниками міськради та іншими свідками, можуть розказати вони самі.
Якби у нас був нормальний суд, то проти такого Злагоди була б уже порушена кримінальна справа.
- До речі, неодноразово доводилося чути, що зовсім не випадково угода в нотаріуса укладалася саме в той день, коли Г. Хаджинов не був в Україні. Що, нібито, він теж був замішаний в підставі.
- Я не сумніваюся в порядності Хаджинова, швидше за все, провокатори чекали підходящого моменту, щоб він був відсутній. Хаджинов попросив познайомити свого представника Олександра Оборіна, який їде на оформлення угоди, з Аверчуком. Через деякий час до мене приходить представник Хаджинова, а потім й Аверчук. Я їх познайомив і на їхнє прохання зателефонував до нотаріуса. Євген Ревуцький, в якого почали оформляти договір купівлі-продажу, повідомив, що терміново їде у Вінницю. Аверчук просить мене вмовити нотаріуса, щоб сьогодні завершити укладання угоди. Нотаріальна контора знаходиться поруч з міськрадою. Я попросив нотаріуса і він погодився. Був він у кабінеті зі своїм помічником. Потім для оформлення угоди приїхав директор «Агромашу» Павло Гнасько. І тут така картина: Аверчук викладає гроші на стіл, їх рахують, Оборін складає гроші у свій портфель, оформляються документи. А коли Гнасько уже мав ставати печатку на договорі, вриваються люди в масках. Гнаська прикладом по голові, він одразу впав і знепритомнів, усім наділи наручники, тільки Аверчук зник.
- Коли ви після усіх цих подій виходили з кабінету нотаріуса в наручниках, то очевидці казали, що ви були спокійні. Напевне, думали, що це якась помилка?
- До того моменту, доки мене не помістили в камеру і не почалися знущання, я не вірив, що таке може бути в нашій правовій державі. Був упевнений, це якась помилка, її виправлять, розберуться. Уже пізніше мені стало відомо, хто за цим стоїть, які кошти були «закручені», щоб мене посадити.
- Можливо, вам неприємно це згадувати, але все-таки розкажіть про свої перші дні перебування в СІЗО.
- Скажу так, що тиск на мене почався відразу. Перші свідчення дав тільки на суді. Я відмовлявся від дачі показів тому, що існує презумпція невинуватості: якщо звинувачуєте мене, то доведіть мою вину.
- А фізичні розправи не здійснювали?
- Мене не били, не приковували наручниками до решітки на висоті, не вивозили в посадку чи ліс, як це робили з іншими ув’язненими, з якими я познайомився в СІЗО і до яких застосовували такі методи впливу. До мене застосовували замасковані, більш «гуманні» методи впливу, направлені на знищення. Коли мене возили, до слідчого і на суд, то одягали не так, як усім, одні наручники, а двоє, одні на руки, одні - на ноги і зв’язували руки з ногами разом ланцюгом, наче я психічно хворий вбивця. Залишали автомобіль, що перевозить в’язнів, на декілька годин під сонячними променями, щоб він нагрівався до високої температури і зачиняли його. Я у ньому був у кайданах і в металевій «клітці», де отікає усе тіло. Я задихався, думав, що знепритомнію і серце не витримає. Але Бог мені дав сил витримати це знущання. Це був лише початок. Далі була лікарня, де мене приковували наручниками до ліжка, щоб не міг рухатися і в палаті біля мене стояли 6 озброєних бійців «Беркута», «Грифона» та міліції. Так мене лікували за вказівкою прокурора.
- Правда, що колишній прокурор області був дуже зацікавлений у тому, щоб вас посадити?
- Посадити – це м’яко сказано.
- З ким ви перебували в камері?
- Я сидів із вбивцями, хуліганами, шахраями, а були й невинні люди, яких посадили «для плану».
- Чи знали однокамерними, що ви мер міста і як до вас ставилися?
- Так, знали. Ставлення до мене було нормальне.
- Чи були спроби, або ж погрози фізичної розправи з вами з боку правоохоронців?
- Я пережив дві спроби фізичної розправи наді мною. Але повний парадокс. В 2009 році, коли готувалося замовне вбивство міського голови міста Немирова, життя мені врятували Кримський та Київський УБОЗи. Це підтверджено відповідними документами. Інший випадок, коли мене хотіли задушити, нічим не підтверджений. Після двох місяців перебування в СІЗО, мені змінили запобіжний захід з утримання під вартою на підписку про невиїзд за станом здоров’я. На лікування я поїхав у Київську міську спеціалізовану клінічній лікарню №8, про що було повідомлено слідчого. Щодо розшуку, то це була чергова провокація, правоохоронцям потрібно було показати, наскільки я страшний злочинець, що мене розшукує навіть Інтерпол. А головне - «роздути» це по усьому світі.
У центрі Немирова теж було розклеєно листівки з фото Віктора Качура, який, як було написано там, «розшукується за скоєння тяжкого злочину». Люди були шоковані: якого це тяжкого злочину? Адже міський голова нікого не вбивав і банки не грабував. І навіщо розвішувати портрети людини, яку в місті знає кожен в обличчя?
Як ми пам’ятаємо, листівки повисіли не більше години. На відміну від правоохоронних органів, немирівчани знали справжню ціну своєму міському голові і, обурені, зривали листівки.
Коли я лікувався, то до мене зателефонували друзі і кажуть, що є інформація: що тебе хочуть убити, нібито, при спробі втечі, коли ти просто вийдеш до аптеки за ліками. Мене і мою дружину це дуже насторожило і я вирішив дати інтерв’ю телеканалам України, висвітлити справжню інформацію про те, що відбувається зі мною, а потім - здатися СБУ, бо міліції не довіряю, що я і зробив. Правда, лише канал НТН показав уривки мого інтерв’ю. Далі СБУ мене передає заступнику начальника управління Вінницького БЕЗу Злагоді, який приїхав з Вінниці трьома автомобілями з озброєними бійцями «Беркута» і який пожалкував, що не застрелив мене, бо тепер треба зі мною возитися…
- У вас було декілька адвокатів. Хто реально вам допоміг? Чи правда, що суддя, прокурор і адвокат - це одна компанія, мета якої - витягти з обвинувачуваного якомога більше грошей?
- Згоден стовідсотково. Якщо в розпачі рідні йдуть до компетентного адвоката, то це ще не означає, що він тебе захистить. У мене було чотири адвокати і дехто з них хотів просто попіаритися. Вони знали, що справа сфабрикована, але затягували час. Але є і порядні адвокати, з якими ми будували мій захист, і результат - це моє звільнення. Це Наталія Костик, велике їй спасибі. Ще до закриття справ вона подала в суд клопотання, щоб притягнули до відповідальності осіб, замішаних у провокації, але наш «гуманний» суд у цьому відмовив.
- Для чого відновили проти вас справу десятилітньої давності, де було судами визнано вашу невинуватість?
- Коли побачили, що з «хабарем» усе розвалюється, за поданням прокурора з архіву було піднято сфабриковану справу по офіціантці, закриту десять років тому. Ще два місяці мене по ній судили, аж поки знову, за поданням самої прокуратури, закрили за строком давності. Чи не абсурд це? Далі у Немирові почали довбати дороги, перевіряти дитсадочки. Навіть викликали людей, котрим міська рада надавала земельні ділянки.
- Але, все ж таки, за що вас засудили?
- Мене засудили за службову недбалість, за те, що затвердив документи на ремонтні роботи в садочках, на той час вони були ще не повністю виконані. А коли мене судили, маючи на руках документи, що державі не нанесено жодної копійки збитків, заключення про хворобу серця, мені дають максимальний термін по цій статті. За словами адвоката, ще не було в Україні таких вироків за службову недбалість.
- Розкажіть, як проходив апеляційний суд?
- На суді прокуратура нервувала, намагалася не допустити ніяких пом’якшувальних статей. Але адвокат озвучила, що по мені закрито всі кримінальні справи, новий прокурор області уже встиг роздати догани. Три судді, які вели засідання, радилися півгодини і оголосили вирок – два роки умовно. Після чого мене було звільнено з-під варти.
- Вікторе Миколайовичу, а чи не можна ваше звільнення якось пов’язати з подіями в компанії «Nemiroff», переведенням обласного прокурора в Київ, тобто з тим, що вашим опонентам стало не до вас?
- Можливо.
- Ви відсиділи майже рік в слідчому ізоляторі, а тепер на волі. Чи є у вас бажання притягнути до відповідальності людей, які вас підставили?
- Це може статися лише при умові, що ми будемо жити в правовій державі, а не в корумпованій. То чи варто сьогодні кидати зусилля на те, щоб пробувати покарати провокаторів і довести їх вину? Бог їм суддя. Він усе розставить по своїх місцях, тим більше, що Він уже потроху їх карає…
Хочу сказати про Аверчука. Це колишній працівник правоохоронних органів. Його звільнили з міліції і завербували для того, щоб здійснювати провокації. З його подачі в СІЗО сидять Юрій Копитков, Оксана Павлій, Наталія Зотова, Олександр Павлій, яким він, буцімто, давав хабарі, коли влаштовувався на різні роботи – юристом, учителем, у моєму випадку інвестором-підприємцем. По цих кримінальних справах, як сказав Аверчук на суді, він виступає як свідок. І у моєму випадку він був свідком… А скільки по всій Україні для фабрикування справ задіяно таких аверчуків!? Біда в тому, що на подібні “операції” виділяються кошти з державного бюджету, залучаються люди, які в силу своїх службових обов’язків мають боротися зі справжніми злочинцями. Виходить справжній парадокс: правоохоронці самі фабрикують “справи”, самі розкривають надумані “злочини” та ще й отримують за це нагороди, звання, підвищення по службі.
- У жовтні 2010 року багато немирівчан чекало, що ви будете балотуватися на посаду міського голови, бо за законом мали право, так як ще не були засуджені. Але ви так і не подали свою кандидатуру. Чому?
- Замовники боялися цього найбільше і все робили, щоб моєї кандидатури не було в списках. Я хотів балотуватися, перебуваючи у лікарні, почав готувати документи, які потрібно подати, щоб мене зареєстрували. Але справа була в іншому… Хочу знову наголосити, що я мав право балотуватися, бо перебував під слідством, але не був засуджений. Але система ні в якому разі не допустила б мене на вибори. Ви знаєте чому. Через те, коли стало зрозумілим, що мене не допустять до виборів, у першу чергу попросив свого заступника Олександра Хіхлача, щоб він балотувався в мери Немирова. І він погодився, але потім, за кілька тижнів до кінця реєстрації, з якихось причин відмовився, сказавши про це моєму синові.
- І ви запропонували своєму синові балотуватися в мери?
- Ні, я йому не пропонував. Він це рішення прийняв самостійно. Хоча я його попереджав, що це дуже відповідально і небезпечно за такої ситуації. Але він показав свій характер і, попри всі перешкоди, зареєстрував свою кандидатуру та став наймолодшим міським головою України у цьому скликанні.
- Ви на зустрічі з громадою міста казали, що під час перебування в СІЗО вам допомагали релігійні громади. Як саме?
- Яка може бути допомога в ізоляторі. Звичайно, це продукти харчування, книги, газети, різнопланова література. Допомогу отримував від різних релігійних громад. Один чоловік аж з Канади мені прислав передачу, бо коли мене посадили, то це було відомо не тільки в Україні, а розтрубили на весь світ. Віруючі різних релігійних громад щоденно молилися за мене. А вище керівництво в США церкви «Бог є любов» навіть надсилали листи Президентові України і Генеральному прокурору з проханням звільнити мене, але вони відповіли, що все у моїй справі робиться згідно букви закону.
- До речі, вам дозволяли зустрічі з рідними?
- Один раз. У мене була зустріч з дружиною Іриною, ми бесідували через скляну стіну по телефону. Я просив, щоб таких побачень більше не було. Не міг дивитися на її переживання. На суді, коли я сидів у клітці, до мене моїх рідних не допускали. Один раз дочка прорвалася крізь охорону, обняла через решітку… Їй також сказав, щоб вона на суди більше не приходила.
- Ви проходили кардіологічне обстеження, який його результат?
- Я переніс інфаркт.
- Нещодавно був прийнятий Закон про амністію. Чи попала дана стаття під амністію?
- Так, попала і 2 роки умовно було скасовано.
- Чим ви займаєтесь вдома? Якусь улюблену справу маєте, що вже встигли зробити? Бо довгий час не було хазяїна.
- Хочу сказати, що в нашому будинку нас живе три сім’ї. Місця усім вистачає. Син був за хазяїна і всю роботу виконував. Зараз я заліковую наслідки річної «відпустки». Мені уже зробили одну операцію, наступна буде в Києві, потрібно пришити м’язи до плечового суглобу, які відірвали при затриманні. А так, почуваю себе добре і готовий приступити до роботи. Всі свої зусилля направлю на захист громади та її розвиток. Будьте впевнені, що я виправдаю той кредит довіри, який надали мені люди.
Інтерв’ю взяв Олег РУСИН
Немає коментарів:
Дописати коментар