Хіба заочник не студент?

Людмила Обертосюк

   Ми звикли вітати із Днем студента лише молодь, яка навчається у вищих школах на очній формі навчання. В Україні очне або стаціонарне навчання хоч і є головним, але ті, хто мають інші форми навчання, теж називаються студентами. Людина, про яку ми говоритимемо нижче, теж студентка, але з приставкою – заочниця. І ця приставка змінює відношення до неї, мовляв, заочно - це хіба навчання?

   Людмила Обертосюк вже майже чотири роки працює у Немирівському дошкільному навчальному закладі (далі – ДНЗ) №6 «Пролісок», три з яких – помічником вихователя. Як тільки почала працювати із дітьми, зрозуміла, що це та справа, якій вона хотіла би присвятити себе. Ось що вона розповідає: 

   - Закінчивши дев’ятий клас середньої школи, я так і не визначившись у своїх вподобаннях, вступила до Іллінецького ветеринарного коледжу. А по закінченні розчарувалася, бо не моя це справа. Коли ж познайомилася з роботою помічника вихователя - зацікавилася і вирішила здобути дошкільну педагогічну освіту, щоправда, вже заочно у Вінницькому гуманітарно-педагогічному коледжі.

   - Людмило, а чи важко поєднувати навчання і роботу?

   - Це хибна думка, бо навчальні сесії – це гарна нагода змінити щоденне середовище, але при цьому навчаючись. Я поки що не вихователь, проте маю повне уявлення про його роль у вихованні і навчанні дошкільників. До того ж, під час навчання я отримала безліч нових матеріалів, ознайомилась із новими методиками і технологіями навчання у ДНЗ. Крім того, наша група складалась із виховательської більшості, а це дало можливість перейняти досвід вихователів різних куточків Вінниччини. На практичних же заняттях дуже допомагало те, що, хоч я і не виконую роботу вихователя, та завжди спостерігаю за нею і знаю, як працює та чи інша методика в дійсності.

   - Чому ж досі, коли Ви вже отримали ступінь бакалавра дошкільної освіти, Вас не ставлять вихователем?

   - Насправді, цього року я повинна була набирати групу ясел, проте є обставини, які від мене не залежать, тому, поки що я залишаюсь помічником вихователя. Мені дуже пощастило із завідуючою, бо вона, як мудрий і виважений керівник, цікавиться моїм навчанням, допомагає із великої кількості інформації обирати необхідну для роботи. Після сесій я завжди ділюся новими враженнями, а також здобутими новими знаннями щодо  інноваційних методів навчання, нових методик, прийомів. Сподіваюсь, здобуті знання допоможуть мені у майбутньому стати хорошим вихователем.

   - Чи великим був об’єм матеріалу для самостійного опрацювання? Бо заочна освіта і спрямована на самостійній та індивідуальній роботі.

   - Насправді, об’єм завдань, інформації, практичних робіт був дуже великим. Нам пощастило із викладачами, які вимагали від нас досконалого виконання усіх робіт – як класних, так і позакласних. Інколи пари закінчувалися близько 19:30, а вже наступного дня на першу пару потрібно було написати реферат, зробити практичне завдання з ліплення чи аплікації та ще й підготуватися до залікової роботи. Доводилось телефонувати своїм колегам в Немирів, щоб отримати необхідну інформацію, вдосвіта йти в бібліотеку. Але виконуючи таку роботу ми все більше і більше дізнавалися, особливо що стосується нововведень у освітній процес. Багато знань, сил і часу потребували домашні контрольні роботи, які ми писали на 12 аркушах від руки – по дві, три контрольних у міжсесійний період.

   - Отож, Людмило  знаючи всі аспекти заочного навчання, назвіть, будь ласка, позитивні та негативні сторони такої форми здобуття освіти.

   - Як на мене, негативним є лише те, що фізично важко опрацювати необхідний матеріал, бо окрім пар кожного дня ми маємо виконувати роботу по дому, доглядати за рідними. А от переваг набагато більше, найголовніше те, що я здобуваю освіту вже маючи роботу, в той час, коли багатьом студентам  із стаціонару після навчання доведеться добре постаратися, щоб влаштуватися на роботу. А ще – на стаціонарі ніколи я б не мала такого обміну досвідом, багажу знань, що ним ділилися одногрупниці, які працюють завідуючими. Так, навчаючись заочно ми не маємо можливості отримувати стипендії, але сесії нам оплачуються ДНЗ, в яких ми працюємо. Це дуже цікаво і дієво – від теорії, яку ми отримали на парах, перейти до практики в своїх дитячих садочках. 

   Дуже часто, коли абітурієнти не вступають до обраних ВУЗів, одні розчаровуються і втрачають безцінні роки, в той час як інші вирішують навчатися заочно, а заодно і працювати, щоб мати можливість оплатити навчання. І поки одні щоденно вигризають граніт науки, інші успішно будують кар’єру і закріплюють її лише знаннями, отриманими під час сесії, або ж, якщо робота не співпадає зі спеціальністю – все одно будують кар’єру і вже за кілька років отримують не лише диплом, а й стабільність в особистому житті. У будь якому випадку вчитися необхідно, а у сьогоднішньому світі бути «вічним студентом» навіть модно.

Розмову вела Анжела Гнатовська