Також день вулиці в цьому році мають надію відсвяткувати
Гортаючи календар, хтось може подумати, а чи не забагато маємо святкових днів: державні та православні свята, професійні та сімейні. Але такого свята, яке відмічали 8 липня жителі вулиці Буко, немає в жодному календарі. Це – День вулиці. Щоб започаткувати цей день, були вагомі причини. Нарешті за довгі роки чекання колись темна, уся в ямах та каменюках вулиця стала по-справжньому європейською: заасфальтованою та світлою. Не відзначити таку подію було просто неможливо. Усі сусіди, як одна велика родина, зібралися разом за святковим, по-українськи багатим столом. Почесним гостем на свято запросили людину, без якої ця подія не відбулася б. Це – міського голову Олександра Качура. Приємно було спостерігати, якою радістю світилися очі дітей і дорослих, коли вони вручали запашний коровай та власноруч виготовлену подяку, підписану усіма жителями вулиці Буко. Щирими і зворушливими були слова вдячності і побажань.
За столом панувала по-справжньому сімейна атмосфера. Відвертими були і розмови.
- Ми довго чекали, коли нарешті наша вулиця стане такою, по якій можна буде ходити і не боятися покалічитись. Тепер у нас є і дорога, і водогін, і освітлення. Шкода, що батько не дожив, аби побачити цю красу, - говорить дочка ветерана Великої Вітчизняної війни В.М. Добровольського.
- Коли міняли водогін, чесно кажучи, я не зовсім вірила, що дорогу заасфальтують. Думала, засипали щебенем, і на тому спасибі, - зізнається жителька вулиці Надія Галенко, - та скільки було радості, коли одного дня на вулицю заїхала техніка і почалися роботи. Спасибі Олександру Качуру і за те, що ми зібралися усі разом, бо вже давно ось так не збиралися. А тут така нагода!
- Якщо чесно, то на виборах 2010 року я голосувала не стільки за Олександра, як за справедливість. Була впевнена, що Віктора Качура обвинуватили безпідставно. Зізнаюся, були в мене сумніви, що ж зробить така молода людина? Але тепер я точно знаю, що не помилилася. Син продовжив роботу, розпочату батьком. Продовжив гідно і впевнено, - говорить Галина Дідух.
- Місто змінюється на очах: ремонтують тротуари, будують дороги, міняють водогони. Прикро, що не всі хочуть усвідомити, що міська рада працює насамперед для нас, немирівчан. Коли я віднесла статтю-подяку міському голові, шляховикам та нашому депутату П. Засієнку від жителів вулиці в редакцію газети «Прибузькі новини», то її не взяли. Головний редактор Т.Г. Котик сказала, що тема асфальтування доріг у Немирові не актуальна і немирівчанам не цікава! А що ж тоді актуально? Рубрики газети «Проблеми кохання» чи «Інтим»? Дивно… - ділиться своїми враженнями пані Світлана Булейко.
Ще багато про що говорили тоді на святі, молоді ділилися своїми поглядами, старожили згадували минуле. А діти безтурботно каталися на велосипедах та роликах. Надходив вечір, але додому ніхто не поспішав. І ще довго можна було чути українську пісню, яка доносилася з вулиці Буко…
Анжела Веденко
Гортаючи календар, хтось може подумати, а чи не забагато маємо святкових днів: державні та православні свята, професійні та сімейні. Але такого свята, яке відмічали 8 липня жителі вулиці Буко, немає в жодному календарі. Це – День вулиці. Щоб започаткувати цей день, були вагомі причини. Нарешті за довгі роки чекання колись темна, уся в ямах та каменюках вулиця стала по-справжньому європейською: заасфальтованою та світлою. Не відзначити таку подію було просто неможливо. Усі сусіди, як одна велика родина, зібралися разом за святковим, по-українськи багатим столом. Почесним гостем на свято запросили людину, без якої ця подія не відбулася б. Це – міського голову Олександра Качура. Приємно було спостерігати, якою радістю світилися очі дітей і дорослих, коли вони вручали запашний коровай та власноруч виготовлену подяку, підписану усіма жителями вулиці Буко. Щирими і зворушливими були слова вдячності і побажань.
За столом панувала по-справжньому сімейна атмосфера. Відвертими були і розмови.
- Ми довго чекали, коли нарешті наша вулиця стане такою, по якій можна буде ходити і не боятися покалічитись. Тепер у нас є і дорога, і водогін, і освітлення. Шкода, що батько не дожив, аби побачити цю красу, - говорить дочка ветерана Великої Вітчизняної війни В.М. Добровольського.
- Коли міняли водогін, чесно кажучи, я не зовсім вірила, що дорогу заасфальтують. Думала, засипали щебенем, і на тому спасибі, - зізнається жителька вулиці Надія Галенко, - та скільки було радості, коли одного дня на вулицю заїхала техніка і почалися роботи. Спасибі Олександру Качуру і за те, що ми зібралися усі разом, бо вже давно ось так не збиралися. А тут така нагода!
- Якщо чесно, то на виборах 2010 року я голосувала не стільки за Олександра, як за справедливість. Була впевнена, що Віктора Качура обвинуватили безпідставно. Зізнаюся, були в мене сумніви, що ж зробить така молода людина? Але тепер я точно знаю, що не помилилася. Син продовжив роботу, розпочату батьком. Продовжив гідно і впевнено, - говорить Галина Дідух.
- Місто змінюється на очах: ремонтують тротуари, будують дороги, міняють водогони. Прикро, що не всі хочуть усвідомити, що міська рада працює насамперед для нас, немирівчан. Коли я віднесла статтю-подяку міському голові, шляховикам та нашому депутату П. Засієнку від жителів вулиці в редакцію газети «Прибузькі новини», то її не взяли. Головний редактор Т.Г. Котик сказала, що тема асфальтування доріг у Немирові не актуальна і немирівчанам не цікава! А що ж тоді актуально? Рубрики газети «Проблеми кохання» чи «Інтим»? Дивно… - ділиться своїми враженнями пані Світлана Булейко.
Ще багато про що говорили тоді на святі, молоді ділилися своїми поглядами, старожили згадували минуле. А діти безтурботно каталися на велосипедах та роликах. Надходив вечір, але додому ніхто не поспішав. І ще довго можна було чути українську пісню, яка доносилася з вулиці Буко…
Анжела Веденко
Немає коментарів:
Дописати коментар