= З історії парламентаризму на Немирівщині =
 |
| В.М. Хижняк |
4 березня 1990 року. Цього дня на Немирівському виборчому окрузі №34 відбулися перші демократичні вибори народних депутатів УРСР. Україна ще не була вільною, але це скоро мало статися. Кандидатів у депутати Верховної Ради УРСР 12 скликання (згодом з політичних мотивів її назвали Верховною Радою України 1 скликання) було троє. Від Немирівщини балотувався перший секретар РК КПУ В.М. Хижняк. Опонентами були директори Липовецького дослідного заводу «Ремдеталь» А.К. Прищенко і Турбівського машинобудівного заводу Я.Л. Ільчук. Подарунків виборцям ще ніхто не роздавав. На запитання, що він може зробити для Немирівського району, Я.Л. Ільчук відповів: «Можу допомогти пральними машинами і гладильними котками». Він мав на увазі не побутові пральні машини, а технічні, тому немирівчани від них відмовилися.
Переміг В.М. Хижняк. Того ж року його було обрано також головою Немирівської районної ради, то ж до серпня 1991 року Віталій Михайлович суміщав три посади: нардепа, голови райради і першого секретаря райкому. Наш земляк брав особисту участь у прийнятті декларації про державний суверенітет України.
 |
| В.М. Стретович |
27 березня 1994 року відбулися другі вибори народних депутатів України. Тепер уже ми голосували на Немирівському виборчому окрузі № 58, до якого, крім нашого, входив Липовецький район. У нардепи балотувалися 12 кандидатів, половина яких була з Немирівщини. Це були по-справжньому демократичні вибори, бо кандидатами з допомогою трудових колективів висовувалися всі, кому не ліньки. Немирівчани й досі згадують слова одного з кандидатів, приватного фотографа, який на запитання, чому він вирішив стати депутатом, відповів: «Хочу теж пожити трохи, як люди». Після нього таких слів ніхто не говорив, хоч мета залишилася тією ж. Вибори проходили у два тури. У другому турі переміг В.М. Стретович, старший науковий співробітник інституту держави і права АН України, уродженець Житомирщини. За нього віддали голоси 65,23% виборців, значно більше, ніж за відповідального працівника СБУ М.І. Ясенчука і нардепа-комуніста О.П. Коцюбу. Це, до речі, були останні вибори народних депутатів, на яких балотувалися немирівчани. Мабуть, усіх дуже вразила нищівна поразка земляків на тих виборах. Було зафіксовано перші спроби дешевого підкупу виборців: в одному селі електорату роздавали ковбасу, а в іншому – валідол і зеленку.
Володимир Миколайович брав активну участь у законотворчості, але поступово втратив зв'язок з районом. Спробував допомогти брацлавчанам створити район, але не довів цю справу до кінця. Свій розрив з районом В.М. Стретович визнав у газетній статті «Вибачте мені, мої виборці». Але виборці на наступних виборах йому не вибачили.
 |
| М.С. Пасєка |
29 березня 1998 року електорат Іллінецького виборчого округу №15 знову вирішував, кому віддати депутатський мандат. Це виявилося нелегкою справою, адже по округу балотувалося 18 кандидатів. Вперше ми голосували не лише за конкретного кандидата, але й за партію. Зневірений народ більшістю проголосував за Компартію України, відповідно й народним депутатом України обрав комуніста М.С. Пасєку, голову колективного сільськогосподарського підприємства с. Лукашове Липовецького району. У цих виборах вперше спробував своє щастя серйозній конкурент як М.С. Пасєки, так і В.М. Стретовича, журналіст парламентської газети «Голос України» А.Б. Бень. Комуніста він не переміг, зате Стретовича відтіснив на третє місце.
Микола Сергійович у нашому районі залишив не дуже помітний слід. Великих зв’язків він не мав, а районне керівництво його сприйняло прохолодно. Нікому нічого не дарував ні до, ні після виборів. Кажуть, що своєму селу допомагав.
 |
| Г.М. Калетнік |
31 березня 2002 року за мандат народного депутата по Іллінецькому виборчому округу №15 боролися 13 кандидатів. З Немирова – нікого. Цього року вперше на виборчому обрії з’явився Г.М. Калетнік, вдруге – А.Б. Бень. В.М. Стретович на цей раз вирішив не ризикувати. Калетнік був кандидатом від влади, Бень від опозиції. Перевага буда у Калетніка, адже балотувався він у ранзі голови обласної ради. Перед виборами відзначився на добудові Немирівського НВК №2 і школи у В. Кропивні (цей довгобуд практично завершувався силами усієї області). На цих виборах проявилась звичка Григорія Миколайовича для виборчих перегонів використовувати свої високі посади. Ось і для виборів 2012 він приберіг посаду ректора ВДАУ, хоч народним депутатам сумісництво заборонено. Серед партій перемогла СПУ. Так район став «морозівським». Така уже в немирівчан звичка - бути «проти».
 |
| Ю.В. Тимошенко та С.К. Глусь |
26 березня 2006 року відбулися чергові вибори народних депутатів. Голосували лише за партійні списки. По Немирівському територіальному виборчому округу №18 отримали перемогу БЮТ в НС «Наша Україна». У списках цих партій Г.М. Калетніка не було, а отже, ми цього депутата втратили. Зате отримали С.К. Глуся, який, стривожений численними нападками Кучмівської влади на Немирівський спиртзавод, пішов шукати захисту у Юлії Тимошенко і не прогадав. Ось так Степан Карлович вперше став народним депутатом. Він пройшов по списках БЮТУ під №108.
30 вересня 2007 року – знову вибори, тепер уже позачергові, бо попередній парламент Президент України В.А. Ющенко розпустив. Знову були лише партійні списки. Знову по Немирівському ТВО №18 переконливу перемогу здобув БЮТ (55,56%). Відповідно депутатський мандат у С.К. Глуся залишився. Як виявилося, на цей раз взяв участь у виборах і В.М. Стретович, він «пройшов» по списках НС «Наша Україна». Але у районі В.М. Стретович уже не «засвічувався». Знаємо лише, що на минулих виборах він керував обласним виборчим штабом «Наша Україна». Випав з поля зору немирівчан після виборів і Г.М. Калетнік, хоч народним депутатом, як ми згодом дізналися, став. По списках Партії регіонів під №190, але про Немирів він згадав тільки сьогодні, коли на горизонті замаячіли чергові парламентські вибории, бо вже, мабуть, не може “заховатися” у партійних списках і доведеться висовуватися по мажоритарному округу.
Хто буде наступним нашим обранцем?
Прогнозувати не беремося, робити прогнози справа невдячна, а тим більше політичні. Але дуже активний старт узяли перші, поки що неофіційні, претенденти на депутатський мандат. Особливо Григорій Калетнік, який щедро обдаровує своїх майбутніх виборців. Як ректор престижного вузу, організовує студентські концерти. Його уже звуть місцевим Поплавським. На День медика подарував Немирову автомобіль швидкої допомоги з річним запасом пального, до речі, який, чомусь, зареєстрований в Києві, та з написом «Народу – від народного депутата». Не зважаючи на деякий каламбур із словами «народ», у цю фразу вкладено глибокий зміст. Взяв у народу – віддав народу.
Як розповів він сам, таких автомобілів на область було п’ять, один за сприяння облздроввіділу потрапив у Немирів. Дивний якийсь збіг: п’ять районів у нашому виборчому окрузі і п’ять автомобілів дали на Вінниччину. Але не будемо дотошними, добре, що дав. Пообіцяв дати пізніше ще один автомобіль (мабуть після виборів). Спорт на немирівщині стає пріоритетним, бо ще Р. Демчак дав гроші на цю галузь. Це, мабуть, щоб молодь голосувала. Степан Глусь, який тепер у парламентській фракції Партії регіонів, сидіння на стадіоні облаштував. Правда, забув їх накрити, хоч обіцяв на відкритті вкотре реконструйованого стадіону. Але не будемо прискіпливими. Іноді здається, що було б непогано, щоб вибори проходили щороку, більше ділилися своїми статками депутати та олігархи… Добре, що дають. Наші люди дарованому коневі в зуби не заглядають, навіть якщо він Троянський…
Петро Виборний
Немає коментарів:
Дописати коментар