У квітні цього року, на Благовіщення, Марії Никифорівні Шандрацькій, жительці Немирова, виповнилося 98 років. Третю частину цього віку Марія Никифорівна працювала учителькою молодших класів.
Скількох вихованців підготувала ця жінка до самостійного життя – важко й сказати, але найбільшим своїм педагогічним досягненням, материнською гордістю Марія Никифорівна вважає виховання чотирьох дітей, з яких двоє її і двоє сестриних, які сьогодні називають її рідною мамою.
Найстарша дочка, Зіна, народилася у 1938 році від шлюбу з Савелієм Федоровичем Головатюком. Працювало тоді подружжя в с. Ново-Олександрівці Луганської області, куди чоловіка направили після закінчення педінституту. Потім була війна, на якій Савелій Головатюк загинув, обороняючи Сталінград. Залишилася Марія Никифорівна з малою дочкою сама, то ж змушена була після війни повернутися на рідну Вінниччину. Поступила на заочне навчання у Немирівське педучилище, щоб отримати диплом педагога, адже до цього життя Марії Никифорівни склалося так, що змушена була залишити педінститут. Коли навчалася на третьому курсі педучилища, померла її рідна сестра Анюта, в якої було двоє малих дітей.
- Після смерті сестри мої родичі стали вмовляти мене вийти заміж за її чоловіка, щоб прийняти сестриних дітей, - згадує Марія Никифорівна. – Мовляв, все одно Сава уже не повернеться. Я не хотіла, але дуже стало шкода малечі, і погодилася.
 |
| М.Н. Шандрацька з першою своєю правнучкою Яною, яка сьогодні викладач Московського держуніверситету. Поруч дочка Зінаїда та чоловік Василь Іванович |
Було тоді Людмилі 4 роки, а меншій Олі лише 8 місяців. А потім народилася спільна дочка Тамара. Марія Никифорівна тоді ще в педагогічному училищі вчилася. Здобувала освіту і дітей виховувала. Тому, хто не втрапляв у таку ситуацію, важко зрозуміти, як це було непросто. Але вона витримала усе, бо дуже хотіла стати дипломованою вчителькою. І вона нею стала, і працювала у Дубмаслівці на Немирівщині, куди чоловіка направили директором школи, аж до самісінької пенсії. А коли вийшли на пенсію обоє, то купили частину хати у Немирові по вул. Леніна, 30. Там Марія Шандрацька живе й сьогодні.
Сама виросла у багатодітній сім’ї, де їх усіх було шестеро, тож виховувати чотирьох своїх дітей було хоч і важко, але звично. Для Марії Никифорівни усі дочки були рідними і вона дуже зраділа, коли сестрині дочки стали називати її мамою. Повиростали діти, обрали свою життєву дорогу. Найстарша, Зінаїда, закінчила Ужгородський університет, працювала викладачем Вінницького інституту економіки на кафедрі філософії. Живе сьогодні у Вінниці і вже пенсіонерка. Людмила скінчила педучилище і вуз, працювала вчителем. Теж пенсіонерка. Живе у м. Стаханові. Ольга – медик, працює у Стаханові медсестрою. Пенсіонерка і найменша дочка Тамара, яка єдина не обрала педагогічну стежку батьків, працювала лаборантом на підшипниковому заводі. Живе у Вінниці. Сьогодні дочки по черзі приїздять у Немирів, несуть своєрідну вахту біля матері. Адже мати уже старенька-старенька і уже нічого не бачить. У 92 роки перенесла операцію на очах, але цього вистачило лише на кілька років. Сідає на ганочку, що виходить на вул. Леніна, і слухає гомін міста. Має Марія Никифорівна уже п’ять внуків, з яких старшому 50 років, а найменшому – 17. Має чотирьох правнуків. Як з’їдуться усі до бабусі, тісно стає у хаті.
Бог дав Марії Никифорівні довгий вік. Чоловік був молодший на 7 років і вже помер. З усієї великої сім’ї Никифора Тимофійовича і Тетяни Максимівни Гусаків залишилася одна вона. Сестра Домка померла у віці 96 років, брат Филимон прожив 80 років, Олександр загинув на фронті. Немає в живих брата Леоніда і сестри Ганни.
Не зважаючи на похилий вік, Марія Никифорівна має чудову пам’ять. Знає багато пісень, може залюбки декламувати по пам’яті вірші (на підтвердження цього прочитала мені вірш про весну і не збилася ні разу).
- Коли мені стає на душі дуже важко від того, що я немічна і нічого не бачу, то я починаю читати вірші і це мене заспокоює, - каже жінка. – Ось так і живу…
Іван Демедюк
Немає коментарів:
Дописати коментар