За
плечима в Івана Костянтиновича велике, хоч і не просте, але
багате на добрі справи життя. Народився він 9 березня 1927 року у селі Кудлаях
у бідній селянській сім’ї, якій було семеро дітей, а він найстарший. Відомо, що у багатодітних сім’ях
старшеньким найбільше дістається,то ж на ще не зміцнілі дитячі плечі лягло
чимало різної роботи по господарству, та ще й за братиками і сестричками треба
було приглянути. Пізнав
і нелегкої колгоспної роботи. Однак цей ранній трудовий
гарт згодом пригодився хлопцеві і в армії, якій віддав 7 років і дослужився до
звання лейтенанта, і в міліції, куди його запросили невдовзі після армії. «Тридцять
років і дванадцять днів віддав я немирівській міліції - розповідає сьогодні
Іван Костянтинович. - а двадцять чотири з них пропрацював начальником карного
розшуку». Власне саме по цій посаді пам’ятає полковника запасу Біліченка
більшість немирівчан старшого покоління. Пам’ятає насамперед тим, що він був
дуже справедливим і ніколи не допускав ніяких «перегинів», як це іноді буває
серед представників даної професії. «Головне - у кожній ситуації треба бути
насамперед людиною, - каже сьогодні ветеран. - Тоді ніколи не помилишся у своїх
діях». Слід сказати, що саме служба у правоохоронних органах і зіграла вирішальну
роль у його сімейному житті, адже одружився Іван Костянтинович на жінці, яка
працювала у райвідділі секретарем-бухгалтером. І хоч Людмила Полікарпівна мала
уже двох дочок, але Іван Костянтинович став для них справжнім батьком і
сьогодні він з гордістю говорить: «Не в кожного такі добрі рідні діти є, як у
мене!» І прожили Біліченки в парі 43 три роки, мають уже чотири внуки і два
правнуки, які люблять і поважають свого дідуся та прадідуся. У Івана
Костянтиновича не має ніяких секретів довголіття. «Живу, як усі люди, - каже
він, - можу іноді і чарку горілки випити, ніяких дієт». Однак один секрет його
довголіття все - таки є, він про нього не каже, але цей секрет дуже помітний:
І.К. Біліченко завжди в русі, не сидить і не чекає, як кажуть, з моря погоди,
він завжди серед людей, завжди чимось зайнятий. А що вже у шахи грає, то не
кожен відвідувач міської кімнати ветеранів, де мало не щодня проходять шахові
турніри, ризикне зіграти з ним партію, бо завжди є 99 процентів гарантії, що
програє. Власне, можливо, однією з головних причин є й те, що довголіття - це
родинна ознака Біліченків. Мати Івана Костянтиновича Мавра Яківна Біліченко
прожила 97 літ, а сестра Катерина Костянтинівна, колишній бухгалтер, яка
приїхала з Вороновиці привітати брата з ювілеєм, у своїх 83 виглядить не більш
як на 70 (ми їх сфотографували разом на згадку про ювілей). Та й дружині Івана
Костянтиновича до 90-літнього ювілею залишилося лише 3 роки, а вони, подивіться
на фото, ще як пара молодят. Святкував І.К. Біліченко свій ювілей у кафе
«Каприз», де наяву ми побачили, скільки у ювіляра родичів і друзів. А найперше
привітала його, ще вдома, з Днем народження міська рада в особі заступника
міського голови, депутата обласної ради Михайла Кременюка, який разом з керівником
ветеранської організації ветеранів та інвалідів ВВ Віктором Загоруйком вручили
ювіляру пам’ятний сувенір і букет квітів. Згодом, уже в кафе, до привітань
приєднався від районної влади перший заступник голови райдержадміністрації
Богдан Урбанський, а від районної ветеранської організації Іван Федоров. Щирі
слова вітання говорив голова Немирівської об’єднаної організації ветеранів та
інвалідів Микола Костюк. Письмове ветеранське привітання зачитав Григорій
Стефанович. А найбільше оплесків у присутніх викликали пісні під баян
працівниці районного будинку культури Ольги Йолтуховської та спів під власний
акомпанемент гітари колишнього директора музичної школи Андрія Благодира.
Учасники святкового обіду висловили побажання зустрітися з винуватцем
урочистого зібрання ще й на 100-літній його ювілей.
Немає коментарів:
Дописати коментар