«Шануй своїх батька та матір і життя твоє буде довгим»

Ганна Слободянюк нещодавно відсвяткувала свій ювілей

Ганна Слободянюк

   Як жити довше? Це найпопулярніше сьогодні питання. Людство намагається віднайти «еліксир молодості» і для цього вдається до різних методів. Ми ж знайшли відповідь на це складне питання дуже просто, побесідувавши із немирівчанкою - довгожителькою Ганною Слободянюк.

   У листопаді цього року їй -  енергійній, досвідченій та дуже привітній жінці виповнилось 90 - дев’ять десятків літ, а вона їх відчуває лише через наслідки пережитого кілька років тому інсульту. Вона прожила дуже гарне, багате на пригоди, радощі й переживання життя. Родом Ганна із села Конева Могилів-Подільського району. Там навчалася до восьмого класу і саме про шкільні роки говорить із неприхованим натхненням:

   - Я так любила навчатися, була здібною і працьовитою дівчинкою, аж поки у 1937 році мого батька – голову сільради – не арештували, як «ворога народу», бо ми - поляки. Одразу ж мене і ще одного хлопця, теж сина «ворога народу», вигнали із школи. Пам’ятаю, так нам було боляче, що увесь п’ятикілометровий шлях додому ми ридали і кричали… Дякувати Богу, хоч голод 33-го пережили завдяки батькові, який всю сім’ю врятував.

   Після школи Ганна не сиділа без роботи, працювала бригадиром, їздовою в колгоспі, під час війни заміщала посаду секретаря сільради. Повернувшись із фронту попередній секретар зайняв посадове місце, а молода жінка, не бажаючи займати посаду рангом нижчу, подалася за кращим життям до старшої сестри, у Молдову. Там доглядала племінників, вела домашнє господарство, аж поки одного дня не натрапила на оголошення, що на роботу потрібен секретер-машиніст. Ніколи вона не працювала на друкарській машинці, але була впевнена у своїх здібностях до навчання, тому й написала заяву. Коли ж керівник побачив її гарний почерк, одразу запропонував зайняти бажану посаду. За день Ганна освоїла роботу із друкмашинкою та працювала на ній так, що їй не встигали диктувати тексти.

   Якось, повертаючись додому, вона прочитала ще одне оголошення: на роботу до кінотеатру потрібен касир. Отож після робочого дня машиністкою вона стала працювати ще й касиром. Пізніше спробувала влаштуватися машиністкою у військомат. Не взяли, бо «дочка ворога народу». На цей час вже мала родину. Про цей період також згадує багато цікавого – як відомі актори гостювали у неї вдома, відомих лікарів теж вона запрошувала до себе, бо гарний готель на той час треба було ще знайти. Чоловік Михайло її підтримував і ніколи не забороняв розвиватися, працювати. Прожили вони дуже гарне, але коротке життя – через 14 років він трагічно пішов із життя. А вона залишилася із донечкою, заміж так і не вийшла, бо була вірна тільки йому і пам’ятала свою матір, яка після смерті батька підняла на ноги чотирьох доньок. 

Пощастило Ганні – у Молдові вона виграла 25 тис. рублів за державними облігаціями. Збудувала гарний будинок, а на залишені кошти купила фортепіано для онуки аж за 7 тис. рублів. Воно й сьогодні нагадує всій рідні про блогополучні роки життя бабусі Ганни у Молдові. Минув час і жінці довелося переїхати назад у Могилів-Подільський. Вже там влаштувалася до ресторану, де й пропрацювала до пенсії. Згадує, що коли приїздила до матері у село, боляче було бачити, як старенька сама обробляє город, носить десятки відер води за день із криниці. Тому тихцем, без відома матері, продала будинок у селі та й забрала її до себе, мовляв, і під доглядом буде, і завжди смачненько попоїсть, а землі за свій вік вона вже вдосталь обробила. Так і жили, аж поки їх не розлучила смерть. Проте, у очах Ганни Павлівни досі невимовна повага та безмірна вдячність до жінки, яка сама у повоєнний період, період голоду 47-го поставила їх, чотири донечки, на ноги і була янголом-хранителем для кожної.

   У 2000 році Гана Павлівна переїжджає до дочки в Немирів, поближче до рідної сестри Стасі. Допомагала дочці, розпочати невеликий сімейний бізнес. Тоді бабуся Ганна ще не знала, що цей переїзд врятує їй життя: племінники-лікарі тут, і у Вінниці доклали усіх сил і можливостей та підняли жінку після інсульту. Бог дає сил бабусі Ганні і за курочками доглядати, і по дому поратись, а цього року вона ще й город сама обкопала. Любить вона і гостей приймати. Ця жінка дивує своїм запалом, її очі випромінюють потужну енергію. Здається, якби не наслідки інсульту, вона б досі з 50-річчя ВЛКСМ бігала на базар. 

На фото: (крайня зправа) Ганна Слободянюк разом із сестрами, 

в центрі - їх матір

 
У чому ж секрет її довголіття? Звичайно, перш за все у активному способі життя, постійному русі. По друге – вона завжди задоволена життям, приймала усі сюрпризи долі і цілеспрямовано йшла до своєї мети, а досягаючи її додавала собі щасливих років життя. Та найголовніше - це її ставлення до матері. Вона її жаліла і тому роботу розділяла навпіл; знаючи, що мати скромна, Ганна часто брала на себе вирішення складних життєвих питань, ризикуючи інколи власним життям. Не змогла вона дивитися й на те, що вже стара матуся так важко працює і змогла в останній відрізок її життя балувати її, купувати все найкраще, бо мати цього заслужила. Мати виховала чотирьох дочок сильними, порядними, вони були грамотними і здібними. Тепер їх діти та внуки займають гарні посади у різних куточках України, залишається лише згадувати своє нелегке, але цікаве життя. 

   Виявляється, секрет довгого і щасливого життя простий: навчись людяності у батьків та навчи її своїх дітей. Поважаючи і шануючи батьків, ми забезпечуємо собі спокійну старість, насолоджуючись піклуванням і увагою своїх дітей, онуків, правнуків, а  їх досягнення і продовжуватимуть нам життя.

Анжела Гнатовська